Голодомор 1932-1933 рр. Пам'ятаємо...

Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.
Бозю! Що там у тебе в руці?
Дай мені, Бозю, хоч соломинку,
Щоб не втонути в Голодній ріці!
Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,
Тож підрости хоч би трохи бодай:
Світу не бачив ще білого, Бозю,
Я пташенятко, прибите в дорозі,
Хоч би одненьку пір'їночку дай:
Тато і мамо — холодні мерці.
Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!
Холодно, Бозю! Сніг дуже білий,
У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою
пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.
Нехай у ваших душах залишиться цей маленький
вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!
Хай світло від свічки у небо летить,
Хоча б одну душу зігріє в цю мить.
Щоб душа ця загублена спокій знайшла
І у вічність до Бога вона відійшла.
Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.Нині доля Батьківщини в руках батьків, завтра – дітей. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними.